Участь неформальних спілок культури у фестивальному русі Волинської області періоду перебудови

Abstract

Наукова розвідка простежує ґенезу самодіяльних спілок культури Волинської області УРСР у 1988–1991 рр. на тлі розгортання фестивального руху. У цей період у середовищі демократизаційних реформувань перебудови утворилися самодіяльні мистецькі колективи, які згодом політизувалися й поповнили українські антикомуністичні партії та громадські об’єднання. Їх діяльність ще недостатньо вивчена у такому аспекті відновлення державної самостійності України, як початкові процеси відродження її національної культури на етапі перебудови. Мета дослідження – простежити хроніку переростання неформального середовища Волинської області на антикомуністичний визвольний розвій на фоні зародження фестивального руху. До зазначених товариств входили просвітницькі, краєзнавчі, вокальні, хореографічні, театральні та естрадні колективи, котрі сформувалися як неформальні, тобто були непідконтрольними комуністичній владі. Вони активізували національний ренесанс, одним із проявів якого було виникнення великої кількості фестивалів, що, хоча й латентно, але позиціонували себе як антирадянські. Кількість фестивалів значно зростає у 1988 р., що сталося внаслідок ХІХ Всесоюзної партійної конференції, яка започаткувала політичну реформу в СРСР й уможливила демократичні новації у культурному середовищі країни. До участі у фестивалях нерідко потрапляли самодіяльні виконавці, які не були членами радянських творчих спілок, а тому виходили за межі офіційної доктрини розвитку комуністичного мистецтва. Тому розвиток фестивального руху у річищі національного відродження багато у чому уможливив регенерацію патріотичного самоусвідомлення мешканців регіону. Розуміючи, що неформали виходять за рамки соціалістичного реалізму, а відтак є опозиційними, місцева комуністична влада ставилася до них сприятливо лише формально. Насправді партійні структури чинили перешкоди й намагалися підпорядкувати самодіяльні спілки та ввести їх у комуністичне русло. Однак стрімке розгортання національно-визвольного руху на західноукраїнських землях не тільки консолідувало неформальні організації, а й політизувало їх, трансформуючи у прихильників відновлення державної самостійності України. Методологія. Методологічним інструментарієм наукової роботи є проблемно-хронологічний метод як визначальний у процесі реконструкції подій культурно-історичної ретроспективи. Наукова новизна. Джерелознавчою базою даного дослідження є архівні неопубліковані, таємні компартійні матеріали, а також періодичні видання комуністичної та національно-демократичної преси, опубліковані вперше. Висновки. У процесі національно-демократичного відродження українських земель періоду перебудови неформальні товариства культури посідали значне місце. У їх просвітницькій діяльності була добре помітною антикомуністична складова, яка уможливила регенерацію національного самоусвідомлення патріотично налаштованого населення та подальші антирадянські політичні трансформації краю. Ці фактори не в останню чергу спричинилися до відновлення державної самостійності України 1991 року.

The aim of the study. Scientific research traces the genesis of amateur cultural unions of the Ukrainian SSR Volyn region during 1988–1991 against the background of the festival movement. During this period, in the environment of democratization reforms of perestroika, amateur artistic groups were formed, which subsequently became politicized and replenished Ukrainian anti-communist parties and public associations. It’s activities has not yet been sufficiently studied in such an important aspect of restoration in Ukraine state independence, as the initial processes of the national culture revival at the stage of perestroika. Therefore, the purpose of a scientific article is on the background of the festival movement birth to explore the chronicle of the informal environment transformation of the Volyn region in the anti-communist liberation struggle. Such communities included educational, ethnographic, vocal, choreographic, theatrical and stage groups, which were formed as informal, consequently they were not controlled by the communist government. It has intensified the national renaissance, one of the manifestations of which was the emergence of a large number of festivals, although latent, but positioned itself as anti-Soviet. Its number significantly grew up in 1988, which was the result of the XIX All-Union Party Conference, which initiated a political reform in the USSR and made possible the country democratic innovations in the cultural environment. Participation in festivals often took amateur performers, who were not members of the Soviet unions culture, and therefore went beyond the official doctrine of the communist art development. Therefore, the development of the festival movement in the rift of national revival in many respects allowed the regeneration of the region in habitants patriotic self-awareness. Understanding that non-formals went beyond socialist realism, and thus were oppositional, the local communist government favored them only formally. In fact, the party structures obstructed and tried to subordinate amateur unions and put it on the communist side. However, the rapid deployment of the national liberation movement in the West Ukrainian lands not only consolidated informal organizations, but also politicized it transforming it into the Ukraine’s sovereignty restoration supporters. Methodology. The method of scientific work is a problem-chronological method, which is a determinative in the process of historical retrospective events reconstruction. Scientific novelty. The source of this study has been archived unpublished, secret Communist Party materials, as well as periodicals of the communist and national-democratic press. Conclusions. In the process of Ukrainian land’s national-democratic revival of the perestroika period informal cultural societies occupied a significant place. In its educational activities anticommunist component was well visible, which enabled the regeneration of patriotic population’s national self-awareness and further anti-Soviet political transformations of the region. These factors contributed to the restoration of Ukraine’s state independence in 1991.