Українські історики в інформаційному просторі на тлі війни: методологія комунікації

Abstract

З’ясовуються актуальні питання організації, змісту та методології комунікації українських істориків в інформаційному просторі воєнного стану, зумовленого геноцидно-окупаційною війною Московії проти України. З урахуванням «війни історій» та підвищеного запиту на історичні знання інформаційний фронт перетворився на один із пріоритетних складників нинішньої війни, який став каталізатором прискорення медіатизації та цифровізації історичної науки, формування публічних і медійних істориків, підвищення їхньої ролі в поширенні історичних знань, активній протидії інформаційній агресії ворога. Методологія статті базується на загальній теорії інформаційної діяльності, нормативно-правових документах воєнного часу, системному дотриманні принципів історизму, наступності, об’єктивності, залученні методів аналізу та синтезу, історико-генетичного пізнання, на надбаннях попередників, зокрема В. Горбуліна (2014), О. Матвієнко (2004), В. Лизанчука (2017), Є. Магди (2015), В. Смолія (2022), М. Тимошика (2018), С. Трояна та А. Киридон (2016), О. Удода (2016, 2020), О. Холода (2014) та ін. Виклад матеріалу побудовано за трьома аспектами: а) методологічні, термінологічні та правові засади функціонування інформаційного простору на тлі воєнного стану; б) формування та презентація історичних знань у цифровому форматі й залучення їх до електронних інформаційних ресурсів; в) традиційна та онлайнова наукова, освітня, публічна та медійна діяльність українських істориків у цифровому інформаційному просторі. Головну увагу звернуто на оновлення змісту історичної інформації, забезпечення її актуальності, мобілізаційної дієвості, оперативного реагування на дезінформацію й маніпуляцію свідомістю, фальсифікацію історії, нав’язування парадигм «одного народа» й «руского міра», спростування ворожих інформаційно-психологічних операцій та фейків. Висловлено пропозиції щодо подальшої участі істориків у національному та глобальному інформаційному просторі, необхідності критичного ставлення до інформації з соціальних мереж, посилення відповідальності за правдивість й об’єктивність історичної інформації, підвищення авторитету істориків, їхньої соціальної та професійної репутації.

The article clarifies the actual issues of organisation, content and methodology of Ukrainian historians communication in the information space of martial law caused by the genocidal and occupation war of Moscovia against Ukraine. Taking into account the “war of histories” and the increased demand for historical knowledge, the information front has become one of the priority components of the current war, which has become a catalyst for accelerating the mediatisation and digitalisation of historical science, the formation of public and media historians, and increasing their role in disseminating historical knowledge and actively countering the enemy’s information aggression. The article’s methodology is based on the general theory of information activity, wartime legal documents, systematic adherence to the principles of historicism, continuity, objectivity, involvement of analysis and synthesis methods, historical and genetic cognition, and the predecessors achievements, in particular, V. Horbulin (2014), O. Matviienko (2004), V. Lyzanchuk (2017), Ye. Mahda (2015), V. Smolii (2022), M. Tymoshyk (2018), S. Troian and A. Kyrydon (2016), O. Udod (2016, 2020), O. Kholod (2014), and others. The material is presented in three aspects: a) methodological, terminological and legal principles of the information space functioning under martial law; b) formation and presentation of historical knowledge in digital format and its involvement in electronic information resources; c) traditional and online scientific, educational, public and media activities of Ukrainian historians in the digital information space. The main attention is paid to updating the content of historical information, ensuring its relevance, mobilisation effectiveness, prompt response to disinformation and manipulation of consciousness, history falsification, imposition of “one nation” and “Russian world” paradigms, refutation of enemy information and psychological operations and fakes. Proposals are made for further participation of historians in the national and global information space, the need for a critical attitude to information from social networks, strengthening responsibility for the truthfulness and objectivity of historical information, and increasing the authority of historians, their social and professional reputation.