Опрацювання культурних травм у танцювальних практиках: історичний контекст

Abstract

Мета статті – з’ясувати особливості опрацювання культурних травм у танцювальних практиках в історичній ретроспективі. Методологія. Застосовано хронологічний принцип, методи культурно-історичної реконструкції й мистецтвознавчого аналізу та ін. Наукова новизна. Представлене дослідження є однією з перших спроб введення танцювальних практик у предметне поле Trauma Studies в аспекті комплексного осмислення можливостей хореографічного мистецтва щодо опрацювання культурних травм та розробки стратегій детравматизації на різних історико-культурних етапах, включаючи й сьогодення в умовах російсько-української війни. Висновки. Одним із найкращих засобів опрацювання культурної травми на індивідуальному та колективному рівнях є танець, оскільки в хореографічному мистецтві травматична подія репрезентується й виражається мовою образів та опрацьовується через тіло з залученням складного комплексу тілесної пам’яті, тілесності як інтегративного феномену. Танець виконує не лише традиційні для мистецької та дозвіллєвої діяльності функції, а й у контексті подолання культурної травми актуалізує рекреаційні, релаксаційні, терапевтичні функції; важливо, що танець послаблює травматичний вплив на психоемоційну сферу людини. Опрацювання культурних травм Першої світової війни в дискурсі експресіонізму здійснює М. Вігман через звернення до тематики смерті, насильства, війни, самотності, страждань та ін. М. Грем опрацьовує травми індустріалізації, формування американської нації в зоні інтенсивної взаємодії різних культур, західної цивілізації як чоловічої, що породжує проблеми жіночої суб’єктності; одна з перших звертається до опрацювання колоніальної травми. З Другою світовою війною пов’язаний перехід танцю в терапевтичну модальність, виникнення танцювально-рухової терапії (М. Чейз та ін.). Танець Буто позиціонують як реакцію на травму, спричинену атомними бомбардуваннями Японії, а також як спосіб подолати проблеми кризи ідентичності. Сьогодні значних масштабів набуло опрацювання в танці травматичного досвіду російсько-української війни. Перспективними є дослідження, пов’язані з опрацюванням в танцювальних практиках досвіду українців, набутого в часи перебування українських земель у складі Російської імперії та СРСР, Голодомору, російсько-української війни, а також Голокосту, що був величезним викликом для цивілізації, а не локальним конфліктом.

The purpose of the article is to find out the peculiarities of processing cultural traumas in dance practices in historical retrospect. Research Methodology. The chronological principle, methods of cultural and historical reconstruction, and art historical analysis, etc. were applied. Scientific novelty. The presented study is one of the first attempts to introduce dance practices into the subject field of Trauma Studies in terms of a comprehensive understanding of the possibilities of choreographic art to work through cultural trauma and develop strategies for detraumatisation at different historical and cultural stages, including the present in the context of the Russian-Ukrainian war. Conclusions. Dance is one of the best means of working through cultural trauma at the individual and collective levels, as in choreographic art the traumatic event is represented and expressed in the language of images and processed through the body, involving a complex set of bodily memory, corporeality as an integrative phenomenon. Dance performs not only the traditional functions of artistic and leisure activities, but also in the context of overcoming cultural trauma, it actualises recreational, relaxation, and therapeutic functions; dance is important for reducing the traumatic impact on the psycho-emotional sphere of a person. M. Wiegman works on the cultural traumas of the First World War in the discourse of expressionism by addressing the themes of death, violence, war, loneliness, suffering, etc. M. Graham works on the traumas of industrialisation, the formation of the American nation in a zone of intense interaction between different cultures, and Western civilisation as a masculine one, which gives rise to problems of female subjectivity; she is one of the first to address the colonial trauma. The Second World War is associated with the transition of dance to a therapeutic modality, and the emergence of dance-movement therapy (M. Chase et al.) Butoh dance is positioned as a reaction to the trauma caused by the atomic bombings of Japan, as well as a way to overcome the problems of the identity crisis. Today, the processing of the traumatic experience of the Russian-Ukrainian war in dance has become a significant phenomenon. Studies related to the processing in dance practices of the experience of Ukrainians gained when Ukrainian lands were part of the Russian Empire and the USSR, the Holodomor, the Russian-Ukrainian war, and the Holocaust, which was a huge challenge for civilisation rather than a local conflict, are promising.