Зміни в роботі новинних медіа України під час війни: теоретичний аспект

Abstract

Повномасштабне вторгнення Росії в Україну у 2022 році вплинуло на всі сфери життя, зокрема й на медіа. До глобальних технологічних, економічних та політичних викликів додалися нові безпекові та адміністративні. Українські медіа вже були послаблені через російське вторгнення 2014 року та пандемію COVID-2019. У цих умовах вони звернули увагу на журналістику залучення, зокрема на членську модель фінансування. Після вторгнення 2022 року ситуація погіршилася. Протягом перших 1000 днів закрилися 329 українських видань. Попри це, українські медіа наростили довіру аудиторії після вторгнення, про що свідчить дослідження медіаспоживання в Україні. Однією із причин стійкості українських медіа під час війни може бути розвиток спільнот навколо медіа, журналістика залучення (engaged journalism), у чому й полягає актуальність статті. Метою роботи є систематизація теоретичної бази та підходів до феномена журналістики залучення, щоб визначити місце українських медіа в цьому контексті та сформувати надійну теоретичну основу для подальших емпіричних досліджень. Стаття має теоретико-оглядовий характер з ілюстративними емпіричними прикладами. Для реалізації її мети визначено такі завдання: уточнити термінологічні межі поняття «журналістика залучення»; узагальнити ключові теоретичні підходи до залучення аудиторії та формування медійних спільнот; виділити параметри, придатні для опису спільнот у воєнному контексті; запропонувати концептуальну модель аналізу спільнот і намітити подальшу емпіричну програму дослідження. У роботі використані теоретичні методи, зокрема аналіз, синтез, формалізація, узагальнення, порівняння. Результатом дослідження є 7-компонентна концептуальна модель спільноти медіа як найбільш активної частини аудиторії, що дасть змогу порівнювати спільноти медіа не тільки за кількісними, але й за якісними ознаками. У розділі висновки та обговорення звернена увага на важливість журналістики залучення як інструменту демократичної стійкості. Взаємодія між громадянами та владою здійснюється через медійні спільноти. Водночас український приклад розглядається в контексті війни, тому поширення висновків на мирні контексти потребує окремої перевірки.

Russia’s full-scale invasion of Ukraine in 2022 has affected all spheres of life, including the media. New security-related and administrative constraints have been added to the global technological, economic and political challenges. Ukrainian media had already been weakened by the 2014 Russian aggression and the COVID-19 pandemic. Under such conditions, many outlets turned to engaged journalism, notably membership-based revenue models. Following the 2022 invasion, the situation further deteriorated. During the first 1.000 days, 329 Ukrainian outlets were closed. In spite of this, media consumption research indicates that the audience’s trust in Ukrainian media increased after the invasion. One possible driver of resilience is the development of communities around media organisations, such as engaged journalism. The aim of this article is to systematise theoretical foundations and approaches to engaged journalism, situating Ukrainian media within this aspect and providing a robust theoretical base for subsequent empirical studies. This article is a theory- driven review supplemented by illustrative empirical examples. To achieve the aim of this study, the following objectives are set: to clarify terminological boundaries of the “engaged journalism” concept; to synthesise key theoretical approaches to the audience’s engagement and the media communities’ formation; to identify parameters suitable for describing communities in the wartime context; to offer a conceptual model for analysing communities; to outline further empirical research agenda. Methodologically, this study employs analysis, synthesis, formalisation, generalisation and comparison. The main output is a seven- component conceptual model of a media community as the most active audience’s segment. Such a framework enables comparison of media communities not only by quantitative but also by qualitative characteristics. In the conclusions and discussion section, the engaged journalism is emphasised as an instrument of democratic resilience. Citizens–state interaction is mediated via media communities. At the same time, the Ukrainian example is studied in the context of war, so the transferability of the research findings to peacetime contexts requires separate validation.