Бунт на Факультеті журналістики Київського університету 1965 року як реакція студентів на початок згортання хрущовської відлиги

Abstract

Автор, як учасник тих подій, прагне документально ввести до інформаційного обігу студентський виклик ідеологічному догматизму комуновлади у роки українського шістдесятництва. Він і досі як слід не висвітлений, а, точніше, майже невідомий. А відбувався на факультеті журналістики Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. Ті події мусять бути не тільки відтворені, а й осмислені в українському журналістикознавстві.Відтворити й осмислити можна в єдиний спосіб: доторкнутися до першоджерел, які розпорошені в архівних сховищах, у ще живих душах учасників, котрі зберігають у своїй пам’яті дати, імена, ситуації. Це непросто за відстанню часового виміру. Ми справедливо оцінюємо добу партійної диктатури, коли людська гідність і честь не мали принципового значення. Бо кожен мав бути, як усі. Але ж були й такі, як Матвій Шестопал, не схожі на «як усі».Думаючий викладач, чесний український патріот, принциповий комуніст, що насмілювався повставати проти компартійного режиму, коли публічно говорив на ювілейному вечорі Василя Еллана-Блакитного про українців, в яких «національна свідомість перебуває на рівні клопа». Чи також публічно «громив» популярну в радянську пору московську теорію двомовності, як «мертвонароджену річ». І ці іскри «вогню великого» передавалися студентам. І вони вірили йому беззастережно, бо бачили в ньому правдиву постать борця за долю рідного українського народу. І так беззастережно повстали захищати його, коли збунтувалися, що «залишать університет», якщо М. Шестопала звільнять з університету і виключать із партії. Не перемогли студенти-журналісти, але заявили про себе як про силу творчого духу, що народжувався в їхніх молодих душах. Компартійна «машина» звично понівечила ті паростки протесту, але не скорила багатьох із них і це той неоціненний урок «справи Шестопала».

The author, as a participant of those events, seeks to document to the information circulation the students challenge to ideological dogmatism of communist rule during the period of the Sixtiers. This process is still not covered, or rather, almost unknown. And it took place at T. Shevchenko National University Faculty of Journalism. These events must not only be replicated, but also comprehended in Ukrainian journalism.Only one way is possible to replicate and comprehend these events: to touch the primary sources that are scattered in archival repositories; in still living souls of the participants, who keep in their memory dates, names, situations. This is not easy in the prism of time dimension. We rightly evaluate the era of party dictatorship when human dignity and honor were not of fundamental importance. Because everyone should be like all the others. But there were also such as Matvii Shestopal, not like «all the others».A thoughtful teacher, honest Ukrainian patriot, principled communist who dared to rebel against the Communist regime, when he had spoken publicly at Vasyl Ellan-Blakitnyi anniversary evening about Ukrainians, whose «national consciousness is at the bug’s level». Or when he publicly «excoriated» popular in the Soviet-era Moscow bilingual theory as a «stillbirth thing». And these sparks of «great fire» were passed on to students. And they believed him unconditionally, because they saw in him the true figure of a fighter for the fate of the native Ukrainian people. And they unequivocally rose up to defend him when they rebelled that «they would leave the university» if Shestopal would be fired from the university and expelled from the party. Students-journalists did not defeat, but declared themselves as the creative spirit strength that was being born in their young souls. The communist «machine» habitually ruined those protest germs, but did not overwhelm many of them, and this is an invaluable lesson of “Shestopal case”.